Інга Хухра - “Спасибі, весно, за надію“ /“Евтаназія“

Нетривкий наш світ. І я з тої ж породи Квітів вишневих. Вітер їх обриває, Сховатись... Втекти... Та куди? Сайгьо Виявляється, небо вдавлює в землю тебе, мов кілок. І очима своїми безмежними в тобі випалює душу. Хтось, мов кулька повітряна плавно летить до зірок. А я стрімко униз, хоч пручаюсь та все-таки мушу. Мабуть, так воно треба. Гартується воля і міць. Бог тебе випробовує вперто на “профпридатність“. Відповіш на його питання в режимі “бліц“ І він виставить свою ціну і твою вартість.