Радянський хард-рок та хеві-метал: родився та помер. RIP (1985-1991)

Радянський хард-рок та хеві-метал: родився та помер. RIP (1985-1991) не зважаючи на те, що двері для західної рок музики почали привідкриватись у 85му році з приходом до влади Горбачова та початку так званих гласності та перебудови, саме по собі культурно-музичне відставання радянського народу було надто помітним і давалося в знаки тим, що совки просто не вміли не то що грати, але і навіть толком писати музику. Не через відсутність талантів. Таланти були. А через те, що не було ні досвіду, ні можливостей. Разом з тим Рок стає дуже популярним. Це нарешті хоч якийсь ковток свободи. Навіть фірма мелодія починає посилено штампувати якісь платівки з західними та вітчизняними гуртами. Радянські музиканти поголовно починають переформатовувати стилі виконання своїх ансамблів в більш важку сторону, але виявляється, що мало хто розуміє, що таке той важкий рок. Але немає перешкод, які б не спробував подолати ваня, тому, щоб «догнать и перегнать Америку», у радянському союзі вмикається старий добрий принцип якщо не прямого копіювання всього та вся, то принаймі явного та не явного запозичення. Особисто для мене апофіозом провалу радянського копіювання є такий колективний приклад: на грандіозному міжнародному благодійному фестивалі Live aid 1985го року основними майданчиками виступу були стадіон “Вемблі“ в Лондоні та стадіон Кеннеді в Філадельфії, хоча на телеміст покликали і радянський союз, не дивлячись на те, що з бідного союзу ніякої матеріальної користі в фонд отримати було неможливо. Совок був представлений гуртом Афтограф, який в свою чергу так сяк проспівав лицемірну пісеньку про мир у всьому світі, яка і називалась – «нам нужен мир»: якраз в цей час йшов п’ятий рік окупації та війни в Афганістані. Концерт був спланований як підтримка успішного проекту Гелдофа і Міджера: благодійного синглу, що вийшов попередньої зими, “Do They Know It’s Christmas?“, і виконаного складом відомих британських та ірландських музикантів, що носив назву “Band Aid“... На болотах були вкрай вражені масштабами концерту настільки, що навіть не пускаючи гурт queen з гастролями за залізну завісу, бо вони можуть розбестити ніжні радянські душі, все ж показують по телебаченню частину їх виступу. Так от - московити оговтавшись та зібравшись з силами, через два роки таки записали пісню-відповідь та кліп «замыкая круг» - повністю зідравши формат з бенд аід та пісні Майкла Джексона We Are The World, яку виконали видні сіпваки США в цілях збору гуманітарної помічі для все тієї ж голодаючої африки ще у 1985му році. Болотні виконавці ніякої помічі ні для кого не збирали, а просто зібрались на пянку, записати кліп та заявити про себе що вони існують. Як то кажуть, формат не вкрадений, а просто відбулось невелике співпадіння. Одним із головних звязуючих всієї цієї тусовки був Ованес Малік Пашаєв, який у кліпі теж прогундосив пару слів, хоча він взагалі не був ні музикантом, ні співаком. Це просто топ менеджер із широкими зв’язками, що вліз в кадр. Випхати з кадру його ніхто не міг, бо на його гачку був навіть Варшавський, один з перших хард-рок виконавців союзу, що вистрілив із своїм гуртом Чорний Кофе записавши дебютну платівку «переступи поріг» Звичайно совки не копіювали пісні повністю, бо це було б занадто навіть для них. З текстом як завжди домомагла відома поетесса Маргарита Пушкіна, що строчила в ті часи тексти всім, кому не лінь було під них співати, в тому числі для Арії, в якій через кілька десятиліть співатиме Беркут – той самий вокаліст гурту автограф, котрого всунули на лів ейд. Цікаво що дуже популярну тоді Арію на запис та зйомки рок-кліпу не запрошували, так як Ованес Пашаєв конкурував з іншим продюсером і топ-менеджером щойно народженої рок-сцени союзу - Віктором Вікштейном, під яким тоді Арія і ходила, хоча і пережила розкол, після якого більша частина музикантів утворила гурт Мастер, що намагався грати треш-метал. Був у вікштейна і гурт Раунд, в який він на вокал любязно запросив свою жінку артистку та співачку Антоніну Жмакову що до останнього часу виступала у складі ВІА «поющие сердца». І все б нічого, леді може і дала б жару, але навіщось замість естрадного вокалу, Антоніна заспівала якимсяь недогроулом, намагаючись копіювати брутальні хриплячі чоловічі рок-голоси 80х років. Радянська публіка такий перформанс не оцінила. Хоч і відбулись гастролі по ссср та був записаний альбом – на мелодії платівка не вийшла. Не було навіть магнітоальбому. Жмакова не здалася і після розвалу групи, та створила з чоловіком рок-гурт спрут, що все ж таки розродився платівкою і навіть демонструвався на єкранах, але вікштейн у 90му році померає і гурт перестає існувати. Так от для гурту раунд тексти теж писала Пушкіна, як і для арії, вокаліст якої кіпєлов все життя співав про звитягу, про дух, непокору та гордість, а потім як останній щур підтримав російську агресію. В принципі він себе як щур вів ще у часи вищезгаданого Вікштейна
Back to Top